Удар по Мерефі: кількість загиблих і постраждалих зросла

Унаслідок удару по Мерефі на Харківщині кількість постраждалих зросла, повідомив голова обласної адміністрації Олег Синєгубов.

Про це розповідає Трибуна

Жертви, поранення та руйнування

За даними обласної адміністрації, наразі 18 людей вважають постраждалими: троє перебувають у важкому стані, 13 отримали вибухові травми середньої тяжкості, у двох зафіксована гостра реакція на стрес. Пошкоджені щонайменше 10 домоволодінь, чотири магазини, станція технічного обслуговування, адміністративна будівля, два автомобілі та заклад харчування.

Обласна прокуратура інформує, що внаслідок атаки загинули п’ятеро людей, ще 19 зазнали поранень. Попередньо встановлено застосування балістичної ракети типу «Іскандер». Раніше повідомляли про чотирьох загиблих і 16 постраждалих.

Контекст атак і міжнародно-правова кваліфікація

Російські війська регулярно обстрілюють українські міста та цивільну інфраструктуру з різних видів озброєння: ударних безпілотних літальних апаратів, ракет, корегованих авіаційних бомб та реактивних систем залпового вогню. Українська влада й міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини і наголошують на їхньому цілеспрямованому характері.

Обстріли систем життєзабезпечення та медичної інфраструктури, спрямовані на позбавлення населення електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку й медичної допомоги, розглядаються правозахисниками та правниками як одна з ознак геноцидних дій.

Фахівці з прав людини та дослідники геноцидів відзначають такі практики, які можуть свідчити про наявність геноцидних намірів:

• заяви представників влади про заперечення існування української нації, включно з формулюваннями типу «не існує» та твердженнями про «штучно створену» націю;
• публічні заклики до знищення українців, зокрема окремі вислови «треба знищити»;
• цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення та закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей базових умов для життя;
• переслідування та знищення осіб із проукраїнською позицією на тимчасово окупованих територіях;
• винищення інтелігенції — учителів, митців та інших носіїв української культури;
• запровадження в навчальних закладах окупованих територій програм, спрямованих на зміну ідентичності дітей;
• депортація дітей без батьків до росії з метою зміни їхньої ідентичності;
• вилучення та знищення українських книг, пограбування музеїв та викрадення культурних артефактів, що свідчать про історію українців.

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році. Країни-учасниці Конвенції, яких нині 149, зобов’язані запобігати актам геноциду й карати за них у воєнний та мирний час.

Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. До ознак геноциду віднесено вбивство членів групи, заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень, навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи, заходи щодо запобігання дітонародженню та насильницьке переміщення дітей, а також публічне підбурювання до таких дій.

Керівництво рф заперечує, що її армія завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі, однак численні атаки на лікарні, школи, дитсадки та об’єкти енергетики і водопостачання ставлять під загрозу життя та базові потреби мирного населення.