УПА: історія, суперечності та ставлення українців
Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, що діяло на території України у 1942–1956 роках і поставало як спроба об’єднати розрізнені збройні групи націоналістичного руху під проводом ОУН(б). Організаційна мета полягала у створенні національної української армії та підготовці до повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у війні.
Про це розповідає Трибуна
Командування, тактика і озброєння
Часом заснування УПА вважають 14 жовтня 1942 року. Головними командирами були Дмитро Клячківський (травень—листопад 1943 року), Роман Шухевич (1944–1950) і Василь Кук (1950–1954). Для УПА була характерна партизанська тактика ведення бою; значна частина озброєння була трофейною — німецького, радянського, угорського та австрійського походження, у тому числі ще з Першої світової війни.
УПА боролася на два фронти: спочатку проти нацистської Німеччини, а згодом проти радянської влади. Як свідчать німецькі документи, напади підрозділів УПА на німецькі військові формування тривали до серпня 1944 року. Окрім українців, у лавах УПА воювали люди інших національностей, зокрема євреї та росіяни.
Плакат на честь УПА і командира Романа Шухевича, Дрогобич, 2018 рік
Суперечності пам’яті та сучасне визнання
Діяльність УПА з обох боків конфлікту піддавалася політичним оцінкам і ідеологічним трактуванням. Радянська пропаганда постійно очорнювала організацію та пов’язувала її зі співпрацею з нацистами. Водночас у різних країнах ставлення до УПА суттєво відрізняється: у 2014 році в росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду, а в польському парламенті 2016 року дії окремих підрозділів на Волині були кваліфіковані як геноцид.
На Волині у той період діяли не лише підрозділи УПА, а й інші загони та мережі — зокрема сили «Бульби»-Боровця, «мельниківці» та різні отаманські формування; там також діяли німецькі каральні частини і поліцаї, а в регіоні оперували радянські партизани. На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські — 16 523 особи та 115 знищених пунктів. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі оцінює втрати польського населення значно вищими — близько 100 тисяч осіб.
Після здобуття незалежності ставлення в Україні до УПА було неоднозначним: від визнання борцями за незалежність до звинувачень у колабораціонізмі. Після Революції гідності поступово переважило визнання їхніх заслуг. З 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у XX столітті, а 2018 року був ухвалений закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
За результатами опитування восени 2023 року, понад дві третини населення України розглядають УПА як символ захисту незалежності. Суспільна переоцінка історії та її ролі в національній пам’яті відбувається у форматі відкритих дискусій і досліджень
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації дослідження Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
Історія УПА залишається предметом інтенсивних наукових і публічних дискусій, що поєднують воєнні, політичні та моральні аспекти. Питання інтерпретації окремих епізодів, кількісних оцінок втрат та місця УПА в національній пам’яті продовжує обговорюватися серед істориків, суспільних інституцій і громадськості.
