П’ять країн НАТО відкинули пропозицію 0,25% ВВП на допомогу Україні
П’ять великих країн НАТО — Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія та Канада — не підтримали ініціативу, яка передбачала зобов’язати членів альянсу виділяти щонайменше 0,25% свого ВВП на військову допомогу Україні. Через відсутність ключової підтримки пропозиція навряд чи отримає схвалення на майбутньому саміті в Анкарі.
Про це розповідає Трибуна
Ініціативу на обговорення винесла Естонія. Представники альянсу вже визнають, що без підтримки великих партнерів нова норма не набере необхідної кількості голосів, тож питання фактично втратило шанси стати обов’язковим стандартом для всіх країн НАТО.
Хто виступив проти і які нинішні рівні витрат
Серед країн, що виступили проти, називають Великобританію, Францію, Іспанію, Італію та Канаду. За оцінками, Великобританія наразі витрачає на підтримку України приблизно 0,1% свого ВВП — у відносному вимірі це менше від запропонованого порогу, хоча в абсолютних цифрах сума значна через розміри британської економіки. Аналогічно, Франція, Італія, Іспанія та Канада, попри політичну підтримку Києва, відставали б від вимоги 0,25%.
Натомість ініціативу підтримали країни, які вже перевищують пропонований поріг: три балтійські держави, Нідерланди, Польща та низка держав Північної Європи. Однак без залучення великих учасників альянсу зміна правил розподілу допомоги залишається малоймовірною.
«Я дуже хотів би, щоб більше країн, які так добре відгукуються про Україну, також підкріплювали свої слова реальними грошима», – сказав журналістам прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон.
Політичні наслідки і позиції інших гравців
У статті не коментується детально позиція США та Німеччини. Водночас за останній час згадуються вимоги частини американської адміністрації збільшити витрати на оборону до вищих показників — іноді лунають заклики довести їх до рівня близько 5% ВВП.
21 травня Марк Рютте констатував, що допомога Україні розподіляється нерівномірно: низка країн, зокрема Швеція, Німеччина, Канада, Нідерланди та Данія, відіграють провідну роль, тоді як багато інших союзників «не витрачають достатньо» на підтримку Києва. Саме така нерівність у внесках ускладнює досягнення консенсусу щодо встановлення мінімального обов’язкового показника.
На рівні аналітиків і дипломатів питання фінансових зобов’язань може стати одним із ключових під час майбутніх переговорів у рамках НАТО: прихильники жорсткішої стандартизації вважають, що це підвищить передбачуваність і стійкість допомоги Україні, тоді як противники наголошують на складнощах уніфікації політик різних національних урядів та бюджетних пріоритетів.
