УПА: історія, тактика та сучасне ставлення в Україні
Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках і стало одним із найпомітніших явищ в українській історії XX століття. У тексті зібрано хронологічні відомості про створення та командування УПА, її оперативну тактику й озброєння, участь представників різних національностей, а також сучасні оцінки її ролі в національній пам’яті.
Про це розповідає Трибуна
Походження, цілі та організація
Ініціативою створення УПА було об’єднати розрізнені збройні групи націоналістів під проводом ОУН(б). Головною задекларованою метою було створення національної української армії і підготовка повстання після виснаження ворожих сил у війні між комуністичним СРСР і нацистською Німеччиною. В ідеологічному вимірі УПА виступала за самостійну соборну Українську державу, до якої, за її програмою, мали входити етнічні українські землі.
Часом заснування загалом вважають 14 жовтня 1942 року. У різні періоди її командування очолювали Дмитро Клячківський (із травня по листопад 1943 року), Роман Шухевич (1944–1950 роки) та Василь Кук (1950–1954 роки). Діяльність УПА мала партизанський характер: формування діяли в умовах географічної роздробленості й використовували тактику засідок, маневрування та локальних атак.
Озброєння УПА переважно було трофейним: воно походило з німецьких, радянських, угорських та австрійських запасів, причому частина зброї залишалася ще з часу Першої світової війни. У складі підрозділів воювали не лише українці, а й представники єврейської, російської та інших національностей.
Військові дії, пропаганда і суперечності
УПА вела боротьбу на два фронти: проти нацистської Німеччини та, згодом, проти радянської влади. Німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох, визнавали деякі прояви антинімецького повстанського руху, а напади на німецькі підрозділи, згідно з німецькими документами, тривали до серпня 1944 року. Також у звітах радянських партизанів містяться відомості про збройні конфлікти між ними та підрозділами УПА.
Радянська пропаганда систематично очорнювала УПА, звинувачуючи її в співпраці з нацистами. У повоєнний період історична пам’ять про організацію була предметом політичних інтерпретацій і маніпуляцій, а ставлення до УПА в різних країнах залишається неоднорідним: в росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році, а в польському політичному дискурсі домінують негативні оцінки, пов’язані з подіями Волині; у 2016 році частина польських інституцій кваліфікувала дії окремих підрозділів як геноцид.
На Волині, крім УПА, діяли й інші партизанські та отаманські загони — зокрема формування «Бульби»-Боровця та мельниківці — а також каральні німецькі частини і поліцаї, у складі яких були як українці, так і поляки. У повоєнних підрахунках і в оцінках втрат існують різні дані: на підставі документів СБУ вказують на польські втрати в Західній Україні на рівні близько 30 327 осіб і 240 знищених населених пунктів, тоді як українські втрати подаються як 16 523 загиблих і 115 знищених поселень. Інститут національної пам’яті Польщі у своїх підрахунках вважає, що загальні польські втрати від дій націоналістичних загонів могли складати близько 100 тисяч осіб.
Ознаки тривалого останнього спротиву військам радянської влади трапляються у різних джерелах: згадки про бойові зіткнення з радянськими частинами є аж до середини 1950-х років, а окремі свідчення вказують на гострі відтинки протистояння навіть пізніше.
В українському суспільстві після здобуття незалежності ставлення до УПА коливалося між позитивною оцінкою як борців за незалежність і критикою через звинувачення в колаборації. Після Революції гідності поступово почало переважати визнання ролі УПА у відстоюванні державності. З 2015 року ветеранам УПА присвоєно статус борців за незалежність України у XX столітті, а 2018 року ухвалено закон, який надає колишнім воякам статус учасників бойових дій.
Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, понад дві третини населення України розглядають УПА як символ захисту незалежності; у суспільній свідомості історія УПА все частіше постає як елемент національної пам’яті й традиції спротиву агресору.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
Ілюстративно: у публікаціях і в публічному просторі іноді використовують плакати та пам’ятні знаки на честь УПА та її провідників; один із таких плакатів із зображенням Романа Шухевича з’являвся у Дрогобичі у 2018 році.
