У судах роками посилалися на нечинний мовний закон Ківалова–Колесніченка
У квітні 2026 року в ухвалах судів різних інстанцій і досі фігурували посилання на закон «Про засади державної мовної політики», який надавав російській мові статус регіональної, незважаючи на те, що цей акт втратив чинність у 2018 році. Такі висновки випливають із аналізу судового реєстру, проведеного журналістами «Схем».
Про це розповідає Трибуна
Випадки у вищих інстанціях
Закон, відомий за прізвищами авторів як закон Ківалова–Колесніченка, був визнаний неконституційним у 2018 році, проте судді різних рівнів продовжували застосовувати його норми у процесуальних рішеннях. Зокрема, у 2025 році судді Верховного суду Володимир Погребняк, Олег Васьковський і В’ячеслав Пєсков у справі про кредиторські вимоги на суму понад 2 млрд гривень посилалися на окремі статті цього вже нечинного акта. За інформацією справи, суддя Погребняк спочатку відмовився від коментарів.
Пізніше апарат секретаріату господарської касації надіслав редакції письмове роз’яснення, у якому вказав, що в ухвалі сталося «описка» й відповідний фрагмент виправлено у новій ухвалі від 26 лютого 2026 року, де було процитовано чинний закон.
Інший приклад — суддя Верховного суду Євген Синельников, який одночасно є членом експертної ради з визначення професійної компетентності суддів. У рішенні 2024 року він також посилався на цей нечинний закон у спорі за позовом комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» щодо стягнення заборгованості з громадянина. На запитання журналіста суддя відповів: «Я уточню», а згодом у судовому реєстрі була оприлюднена нова ухвала, де попереднє посилання визнано помилкою.
Поширення помилок у районних судах і реакція інституцій
Журналісти також зафіксували випадки застосування норм закону і в районних судах. Так, наприклад, суддя Оболонського районного суду Києва Олексій Диба у 2025 році щонайменше чотири рази посилався на цей закон як підставу для відмови у розгляді позовних заяв. Під час відвідування суду журналісти отримали від нього коментар: «Якщо була допущена помилка, то можна вирішувати ці питання в процесуальному порядку».
Подібні ситуації зафіксовані також у судах Київської та Херсонської областей і в Харкові. Голова Вищої ради правосуддя Григорій Усик зазначив, що в його дисциплінарній практиці таких випадків не траплялося, але не виключив, що помилки могли бути «неумисними і помилковими». Натомість дослідник мовної політики Володимир Кулик охарактеризував явище як «правову анархію».
«загрожував саботажем уживання української мови і був прописаний так, що насправді російську мову можна було вживати не поряд з українською мовою, а замість української».
Журналістське розслідування також виявило, що на сайті Верховної Ради статус цього закону тривалий час був позначений як «поточний», хоча на тій же сторінці містилася інформація про втрату чинності; до документа продовжували вносити зміни, останні з яких датуються січнем 2025 року. Після запиту від журналістів статус закону на сайті парламенту було змінено на «нечинний».
Крім того, за даними розслідування, просування цього закону в Україні отримувало фінансову підтримку з росії через російський державний «Правфонд». Кошти нібито використовувалися для підготовки альтернативного офіційному «громадського звіту» про виконання Європейської хартії регіональних мов та для видання брошур, розрахованих на російськомовних мешканців України з порадами щодо використання російської у діловодстві, судах і освіті замість української.
Історично розгляд законопроєкту в 2012 році викликав сутички у парламенті та масові протести, але документ набув чинності. Він передбачав надання статусу регіональної мові, якою говорить понад 10% мешканців певної території, в результаті чого російська набувала такого статусу у 13 із 27 територіальних одиниць України. За оцінками експертів, положення закону могли призвести до саботажу вживання української мови й фактично дозволяли використовувати російську не поряд з українською, а замість неї.
